Логин:   
Пароль:
Регистрация на сайте! Забыли пароль?
Вы просматриваете мобильную версию сайта. Перейти на полную версию сайта.
Fest-kino.ru » Материалы за Ноябрь 2012 года
as
Категория: ---
автор: admin | 14-11-2012, 13:50 | Просмотров: 105

1.
Орфоепічні
(норми правильної вимови),
наприклад:


    -
    тверда вимова шиплячих: чай, чому,
    Польща (а не чьай, чьому, Польщьа);


    -
    дзвінкі приголосні в кінці
    слова або складу не оглушуються:
    гриб, репортаж, любов, раз, лід
    (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);


    -
    голосний о ніколи не наближається
    до а : молоко, потреби, дорога
    (а не малако, патреби, дарога);


    -
    літера щ передає звуки
    шч: вищий, що (а не висший, шо);


    -
    буквосполучення дж, дз передають
    злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не
    сижу, кукуруза);


    -
    літера ґ передає звук ґ:
    обґрунтування, ґатунок (а не обгрунтування,
    гатунок).


    2.
    Акцентуаційні
    (норми правильного наголошування),
    наприклад: ненависть, середина, новий,
    близький, чотирнадцять, текстовий, мабуть,
    завжди, літопис, байдуже, випадок, ідемо,
    підуть, разом, приятель, показ.


    3.
    Морфологічні
    (норми правильного вживання
    відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів
    порівняння і под.), наприклад:


    - вживання
    закінчень кличного відмінка: пане професоре,
    Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію
    Панчук;


    -
    вживання паралельних закінчень іменників
    у давальному відмінку: декану і деканові,
    директору і директорові, сину і синові;
    при цьому, називаючи осіб, слід віддавати
    перевагу закінченням -ові, -еві, наприклад:
    панові Ткаченку, ректорові, але заводу,
    підприємству, відділу тощо. У випадку,
    коли кілька іменників-назв осіб підряд
    стоять у давальному відмінку, закінчення
    потрібно чергувати: генеральному директорові
    Науково-дослідного інституту нафти і
    газу панові Титаренку Сергію Олександровичу;


    -
    вживання іменників чоловічого
    роду на позначення жінок за
    професією або родом занять: професор
    Городенська, лікар Тарасова, заслужений
    учитель України Степова, декан
    Світлана Шевченко, викладач Олена
    Петрук (слова лікарка, викладачка, завідувачка
    і под. використовуються лише в розмовно-побутовому
    стилі, але аспірантка, артистка, журналістка,
    авторка – і в професійному мовленні);


    -
    чоловічі прізвища на -ко,
    - ук відмінюються: Олегові Ткачуку
    (але Олені Ткачук), Василя Марченка
    (але Мар'яни Марченко), Максимові Брикайлу
    (але Тетяні Брикайло);


    -
    форми ступенів порівняння прикметників
    та прислівників: дорожчий, найдорожчий
    (а не більш дорожчий, самий
    дорогий); швидше, найшвидше, якнайшвидше,
    щонайшвидше (а не саме швидше, більш швидше,
    більш швидкіше і т.д.);


    -
    визначення роду іменників: так,
    слова шампунь, аерозоль, біль, степ,
    нежить, тюль, ступінь, Сибір, поні,
    ярмарок - чоловічого роду; слова
    бандероль, барель, ваніль, авеню, альма-матер
    – жіночого; євро, Тбілісі, табло – середнього;


    - використання
    іменників, прикметників тощо замість
    активних дієприкметників: завідувач
    кафедри (а не завідуючий), виконувач обов'язків
    (а не виконуючий), чинний правопис (а не
    діючий), відпочивальники (замість відпочиваючі)
    і т.д.



    4. Лексичні
    (норми правильного слововживання),
    наприклад:


    Правильно:
    Неправильно:


    зіставляти
    співставляти


    численний

    багаточисельний



збігатися
співпадати



наступний, такий

слідуючий


    з'ясувати
    вияснити


    завдати
    шкоди
    нанести шкоду



    5. Синтаксичні
    (норми правильної побудови
    речень і словосполучень, уживання прийменників),
    наприклад:



    Правильно:
    Неправильно:


    згідно
    з наказом
    згідно наказу


    відповідно
    до інструкції
    у відповідності
    з інструкцією


    проректор
    з наукової роботи
    проректор по науковій
    роботі


    лекція
    з математики
    лекція по математиці


    повідомити
    факсом
    повідомити по факсу



    6. Стилістичні
    (норми правильного відбору
    мовних засобів залежно від ситуації),
    наприклад:



    Неправильно:
    Правильно:


    залишилося
    лише

    залишилося тільки


    пам'ятний
    сувенір
    сувенір,
    пам'ятний подарунок


    моя
    автобіографія

    автобіографія,
    моя біографія


    захисний
    імунітет
    імунітет



7. Графічні
(норми передавання звуків
і звукосполучень на письмі);


    8.
    Орфографічні
    (норми написання слів);


    9.
    Пунктуаційні
    (норми вживання розділових
    знаків).



    Останні три типи мовних норм
    (графічні, орфографічні, пунктуаційні)
    називаються правописними.





  1. Мовне
    законодавство та
    мовна політика в
    Україні.


    Поняття
    "мовна політика" зазвичай зводять
    до кількох питань, як-от офіційної чи
    державної мови (для світової практики
    ці два поняття цілком тотожні), мови шкільництва,
    мовних прав національних меншин. Останні
    десятиліття додали до названих вище ще
    низку проблем - мову засобів масової інформації
    та реклами, мовні стандарти не тільки
    офіційної, а й науково-технологічної
    інформації тощо.


    В
    цілому ж у найбільш загальному вигляді
    можна дати таке визначення мовної політики:



    Мовна політика
    - це комплекс цілей та
    принципів, що визначають регулювання
    мовних практик у різних сферах життя
    держави й суспільства, а також сукупність
    правових, адміністративних та господарчих
    механізмів, через які здійснюється згадане
    регулювання.


    У багатонаціональних
    демократичних державах мовна політика
    стала засобом правового забезпечення
    безконфліктного існування різномовних
    спільнот, а в державах із значними етнічними
    меншинами - засобом забезпечення культурних
    прав цих меншин. У XX столітті особливої
    актуальності набуло використання мовної
    політики як інструмента культурної та
    ідеологічної деколонізації в країнах,
    які здобули державну незалежність.


    Сучасна
    Україна є, за світовими стандартами, достатньо
    мононаціональною державою, де українці
    складають майже 3/4 всього населення. Проте
    наша держава залишається мовно, культурно
    й ідеологічно неоднорідною, у значній
    частині регіонів національна самосвідомість
    більшості громадян залишається невисокою.


    Очевидними,
    різноманітними й надто серйозними є наслідки,
    залишені багатовіковим перебуванням
    України в складі спершу Російської, а
    згодом радянської імперії. За відсутності
    формальної дискримінації українців у
    колишньому СРСР за національною ознакою
    здійснювана русифікаційна мовна політика
    призводила до їх дискримінації реальної.
    Так, скажімо, в переддень здобуття незалежності,
    за даними міносвіти УРСР, українці складали
    лише 52 % від чисельності професорсько-викладацького
    складу вищих навчальних закладів республіки
    (при їхній питомій вазі в населенні 72
    %), на той час як росіяни - 40 % (при питомій
    вазі в населенні 21 %). Так неможливість
    послуговуватися в вищій освіті рідною
    мовою призвела до цілком очевидного дискримінаційного
    щодо українців дисбалансу. Нація втрачала
    своє інтелектуальне майбутнє.


    В
    цілому ж негативна спадщина колоніального
    періоду зводиться не лише до того, що
    значна частина українців досі вживає
    російську як мову повсякденного спілкування
    (причому в ряді важливих сфер, насамперед
    у бізнесі й мас-медіа, домінування російської
    є незаперечним). Ці наслідки виявляються
    ще й у тому, що ментально ці українці досі
    залишаються мешканцями колонії, й ладні
    судити про самих себе накинутими їм колись
    ззовні недолугими стереотипами. А відтак
    незалежність нашої держави з цього погляду
    ще аж ніяк не можна вважати гарантованою.
    Політики, що не стоять чітко на засадах
    української національної ідеї, за будь-якої
    зміни політичної коньюнктури здатні
    будуть торгувати цією незалежністю в
    ім'я власних корисливих інтересів, не
    дістаючи при цьому належного різкого
    опору в суспільстві. Не обійшли
    Україну й глобалізаційні процеси, на
    вплив яких наше пострадянське суспільство
    часто виявляє дуже слабку відпорність.
    Скажімо, на ринку нашої масової молодіжної
    культури панівне становище досі посідає
    навіть не російськомовна, а англомовна
    продукція. Це також не сприяє формуванню
    цілісної системи національної культури
    як необхідної умови культурної самоідентифікації
    (й ширше - національної) українців.


    Чинна Конституція
    України (ст. 10) проголошує:


    "Державною
    мовою в Україні є українська
    мова. Держава забезпечує
    всебічний розвиток
    і функціонування української
    мови в усіх сферах суспільного
    життя на всій території
    України. [...] Застосування
    мови в Україні гарантується
    Конституцією України
    та визначається законом".

Комментарии (0) Подробнее